— теорія загальної освіти в педагогіці кінця XVIII— XIX ст., згідно з якою основною метою навчання є розвиток здібностей учнів, насамперед розумових, а засвоєння фактів, знань основ наук має другорядне значення.

— напрям, що склався у психології наприкінці XIX — на початку XX ст. під впливом еволюційної теорії Ч. Дарвіна. Предметом вивчення Ф. п. вважала психічні функції й тлумачила їх як пристосувальні акти організму до динамічного природного й соціального середовища.

(від лат. facultas — можливість, здатність) — навчальний предмет, курс, що вивчається студентами вузів і учнями середніх спеціальних і професійно-технічних навчальних закладів та загальноосвітніх шкіл за бажанням з метою поглиблення й розширення наукових і прикладних знань.

в школі — один з основних природничо-наукових навчальних предметів загальноосвітньої середньої школи. Вивчається в середніх і старших класах. Шкільний курс Ф. включає питання класичної і сучасної фізики в їх органічному зв'язку.

(6.V.1856, Фрайберг, Австро-Угорщина, нині Чехія — 23.IX.1939, Гемлстед, поблизу Лондона) — австрійський невропатолог, психіатр і психолог, засновник психоаналізу. У ранніх працях розробляв питання анатомії й фізіології мозку. До 1896 року сформулював основні положення психоаналізу. Розвиток дитини Ф.

(6.І.1724—17.V.1788) — чеський педагог. Керував системою народної освіти в німецькій частині Австрійської імперії. Провів шкільну реформу в Австрії, створивши струнку систему державних шкіл: у кожному містечку — елементарна школа, в окрузі — центральна трикласна школа підвищеного типу, в провінції — учительська семінарія. Ф.

(від грец. — слиз) — 1) Один з чотирьох основних типів темпераменту (поряд з меланхоліком, сангвініком, холериком), фізіологічною основою якого є сильний, урівноважений, інертний тип нервової системи. 2) Людина, для якої характерні спокійність, незворушливість, відсутність поспішності, холоднокровність.

— постановка науково обґрунтованого дослідження в навчальній чи виховній роботі; метод активного формування в учнів певних якостей особистості в природних умовах навчально-виховного процесу. Виховний Ф. е.

в середній школі (від лат. furcatus — поділений) — побудова навчальних планів старших класів середньої школи за циклами (потоками) та профілями (гуманітарний, природничо-математичний, технічний, сільськогосподарський та ін.) з переважанням одного циклу навчальних предметів. Ф.

(11.VI. 1762, с. Білоцерківці Полтавської обл. — 12.V.1823, Київ) — український вчений-просвітитель. Закінчив 1784 року Київську академію. З 1784 по 1804 роки викладав у ній математику, астрономію, філософію (1793—1795), архітектуру, поезію, німецьку мову та теологію (1803—1804 —ректор).