(від грец. єібос. — вигляд, образ) — психічне явище, яке полягає в здатності відтворювати яскравий наочний образ предмета, коли той безпосередньо вже не діє на органи чуттів. Виникає внаслідок іїггенсивного інертного збереження аналізатора. Е. поширений головним чином у дітей. У дорослих, як правило, трапляється в представників тих професій, які пов'язані з оперуванням наочними образами, наприклад у художників і письменників. Явища Е. вперше описано в психології 1907. Найповніше вивчаються здорові ейдетичні образи, їхня залежність від умов життя людини, її індивідуальних анатомо-фізіологічних особливостей. Здатність до Е. винятково важлива в розвитку художнього мислення.