розділ психології, присвячений вивченню індивідуальних особливостей людини. В цьому розумінні І. п. повинна розглядатися як складова диференціальної психології і вчення про особистість. В іншому, більш спеціальному й поширеному значенні І. п. — особливий напрям психологічного дослідження здорової і хворої особистості, який спочатку зародився в психоаналітичному вченні 3. Фрейда, але незабаром став у опозицію до традиційного психоаналізу. Теоретичні основи цього напряму, його вихідні положення були сформульовані наприкінці XIX ст. учнем Фрейда А. Адлером. На його думку, визначальним у розвитку особистості є конфлікт між її почуттям неповноцінності й породженим на його грунті прагненням до самоствердження. При цьому людина нібито прагне до якоїсь ірраціональної, незбагненної мети.