— здатність винятково швидко запам'ятовувати й точно відтворювати великий матеріал, навіть позбавлений внутрішнього смислового зв'язку: окремі слова, числа, дати, довідкові дані тощо. Результатом Ф. п. можуть бути глибокі зміни в будові всіх психічних процесів і виникнення своєрідних форм наочного мислення. Ф. п.

(від грец. — страх) — нав'язливі страхи. Ф., як і інші нав'язливі стани, виникають всупереч волі хворого, він розуміє їх невмотивованість, навіть безглуздість, але подолати не може. У дітей Ф.

— загальна назва різних шкіл і течій, які застосовують психологічне вчення З. Фрейда для тлумачення явищ культури, процесів творчості; у вужчому значенні — психоаналіз як конкретний метод вивчення несвідомих психічних процесів. Ф.

(від лат. fanaticus — несамовитий, шалений) — безрозсудна одержимість якимись ідеями, віруваннями, поєднана з нетерпимістю до будь-яких інших поглядів, вірувань.

— міри впливу шляхом завдання фізичного болю й морального страждання. Застосування Ф. п. в процесі виховання веде до подавлення волі дитини, механічної дисципліни та інших негативних явищ. Повсюдно Ф. п. застосовувалися в родинному вихованні і в школі в середні віки. Проти Ф. п.

(1683 — 1727) — німецький педагог-пієтист (див. Пієтизм), засновник системи освітньо-виховних закладів для різних станів ("заклади Ф."). У "закладах Ф." головне місце займало навчання релігії, але одночасно значна увага приділялася навчанню дітей практичній ремісничій праці й реальним наукам.

(10.І.1859, Алелья, поблизу Барселони — 13.Х.1909, Барселона) — іспанський просвітитель і педагог. У 1901 році відкрив у Барселоні світську школу, яка стала просвітительським антиклерикальним центром. За її зразком в інших місцях країни було відкрито ряд подібних закладів.

(нар. 1934, с. Долинка Запорізької обл.) — український педагог, дійсний член АПН України з 1995 року. В 1979—1990 роках міністр освіти України, з 1990 року завідував відділом освіти, культури, охорони здоров'я Кабінету Міністрів України. Досліджує проблеми організації народної освіти в Україні.

(від грец. — душа, розум і вчення) — вчення, за яким нібито будова і зовнішня форма черепа визначають психічний склад особистості. Ідеї Ф. висунув австрійський лікар і анатом Ф. Ґалль (1758—1828).

(або аналогія) — перший нижчий клас у середньовічних школах і духовних академіях. У XVII ст. термін "фара" з'явився в Києво-Могилянській академії. У Ф. навчали читанню й письму латинською, слов'янською і грецькою мовами.